Як відомо, упродовж останніх років юридична відповідальність за вчинення водіями адміністративних та кримінальних правопорушень в стані сп’яніння була значно посилена. Незважаючи на це, керування автомобілем у нетверезому стані залишається однією із головних причин ДТП із суспільно небезпечними наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень чи смерті потерпілих. Так, лише за перші чотири місяці 2021 року кількість ДТП із загиблими або травмованими внаслідок перебування водіїв під впливом алкоголю склала 1421 випадок, а загалом упродовж 10 місяців 2021 року підрозділами Національної поліції України складено 113 тисяч адміністративних протоколів щодо керування у стані сп’яніння.
Вирішальним стримуючим чинником у подоланні цього згубного явища є відсутність невідворотності покарання за кермування у нетверезому стані. Значною мірою це зумовлено наявними системними проблемами із своєчасним і належним проведенням огляду осіб з ознаками алкогольного чи наркотичного сп’яніння та засвідченням його результатів, які потребують законодавчого вирішення. На необхідності відповідних законодавчих змін наголошує й урядова Стратегія підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2024 року, яка визначає внесення змін до законодавства щодо вдосконалення процедури огляду щодо стану сп’яніння осіб, які керують транспортними засобами, напрямом подолання зазначених проблем.
Водії з ознаками сп’яніння, які порушили правила дорожнього руху:
або направляються для огляду чи освідування на стан сп’яніння до територіально віддалених медичних закладів, де є нарколог, - що не дозволяє провести огляд у межах визначеного законом часу та ставить під сумнів достовірність його результатів;
або ж оглядаються (освідовуються) черговими лікарями приймальних відділень - через що акти про проведені такими медиками огляди визнаються недопустимими доказами, що в подальшому веде до звільнення осіб, які вчинили ДТП у нетверезому стані, від адміністративної і кримінальної відповідальності.
Вирішити порушене питання спроможне розширення переліку посад лікарів, які вправі здійснювати огляд осіб на стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння та засвідчувати його результати. Для цього передбачається надання такого права черговим лікарям відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги багатопрофільних лікарень. Чергові лікарі є в кожному з цих медичних закладів. Тому наділення їх правом проводити огляд та освідування осіб на стан сп’яніння і засвідчувати їх результати дозволить забезпечити своєчасність проведення зазначених процедур та їх доказову належність в кримінальному чи адміністративному судочинстві.
Законопроектом вносяться зміни:
1) до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Чинна норма цієї статті не передбачає обов’язкового проведення огляду водіїв на стан сп’яніння в разі вчинення ними адміністративно караної ДТП із заподіянням постраждалим тілесних ушкоджень. Більш того, навіть за такої ДТП проведення зазначеного огляду здійснюється на розсуд поліцейських – в залежності від наявності в них підстави вважати, що водії перебувають у нетверезому стані. Запропоновані зміни усувають цю прогалину та запроваджують обов’язкове проведення огляду на стан сп’яніння водіїв у разі вчинення ними дорожньо-транспортної пригоди з травмованими особами.
Окрім зазначеного, вноситься доповнення до статті 10 Закону України «Про екстрену медичну допомогу». Ним передбачається можливість проведення медичного освідування та огляду осіб на стан сп’яніння у відділеннях екстреної (невідкладної) медичної допомоги багатопрофільних лікарень.
Прийняття даного проекту закону дозволить забезпечити:
неухильне та своєчасне проведення огляду та освідування водіїв транспортних засобів на стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння у разі вчинення ними дорожньо-транспортних пригод із загиблими чи травмованими особами;
невідворотність адміністративної чи кримінальної відповідальності осіб за порушення ними у стані сп’яніння правил дорожнього руху чи експлуатації транспортних засобів, що призвели до заподіяння шкоди життю і здоров’ю інших учасників дорожнього руху;
покращення стану безпеки дорожнього руху та зниження рівня дорожньо-транспортного травматизму в Україні;
зменшення соціально-економічних втрат держави внаслідок дорожньо-транспортного травматизму.